Коли людині може бути потрібен постійний сторонній догляд — і як це визначається?

Йдеться не про медичну допомогу, а саме про повсякденну підтримку: допомогти встати з ліжка, пересуватися по кімнаті, зорієнтуватися у часі та просторі, одягтися, поїсти чи висловити свої потреби.

Ключове — встановити, чи може людина самостійно, безпечно та без загрози життю і здоров’ю забезпечувати базові життєві потреби з урахуванням:

частоти потреби у допомозі (епізодично, регулярно, постійно);

обсягу допомоги (часткова або повна);

ефективності допоміжних засобів реабілітації.

Якщо виконання дії супроводжується значним болем або ризиком для життя і здоров’я, вважається, що така дія не може виконуватися самостійно.

Потребу в постійному сторонньому догляді можуть встановити двома шляхами — залежно від ситуації.

Через оцінювання повсякденного функціонування (ЕКОПФО).

Це відбувається у межах встановлення або підтвердження статусу інвалідності. Один із можливих результатів оцінювання — встановлення потреби в постійному сторонньому догляді. За результатами людина отримує витяг з рішення та рекомендації, що є медичною частиною індивідуальної програми реабілітації.

Через лікарсько-консультативну комісію (ЛКК).

Якщо інвалідність уже встановлена і потрібне лише документальне підтвердження потреби в постійному сторонньому догляді без повторного проходження оцінювання повсякденного функціонування, ЛКК може оформити відповідний висновок.

На підставі рішення експертної команди або висновку ЛКК можуть бути розпочаті подальші дії: оформлення соціальних послуг (зокрема постійного стороннього догляду), підготовка документів для органів соціального захисту.

Детальніше — у матеріалі на сайті МОЗ: https://tinyurl.com/ycmccnh3